- Я не хочу це робити – каже мій клієнт. Сам клієнт не в ресурсному стані, сонний, постійно позіхає.
- Але ти розумієш, що в будь-якому процесі є частина того, що тобі подобатиметься, і частина того, що просто потрібно робити, щоб отримати бажаний тобі результат?
- Та розумію, але не хочу це робити, а найняти на це фахівця не дозволяє бюджет – відповідає клієнт.
- Тоді ризик не реалізації поставленої тобою мети в часі зростає з кожним днем до моменту, коли реальність терміну буде безповоротно втрачена, ти це усвідомлюєш?
- Так, але не хочу займатися тим, чого не хочу – наполегливо твердить клієнт.

Патова ситуація. Намічається сесія як задачка з зірочкою. Усередині клієнта – конфлікт. Одна частина хоче результату, інша не хоче реалізувати її. І він усвідомлюючи це не може впоратися із самим собою.

Вам знайомий такий стан справ?

Для мене як консультанта – це одна з важких, пакісних ситуацій. Ні хто не винен, але клієнт має справу з наслідками, які сформовані в базових установках його внутрішньої культури та системи цінностей ще в дитячому та/або підлітковому віці. Але йому з цим мати справу.

Що далі?

Я прислухаюся до себе. Частина моєї свідомості постійно моніторить мене самого, щоб чітко усвідомлювати, що моє, а що йде до мене від клієнта.
Але як з цілями, домовленостями, відповідальністю перед клієнтом, що я допоможу йому досягти цілей? Питання з нотками тривожності жирним шрифтом спливають у моєму розумі. Він дорослий, це його частина відповідальності за результат, це його вибір, та це просто деструктивний підлітковий інфантилізм – розум сипле твердженнями, висновками, діагнозами.

Тоді подумки я ставлю питання своїй Душі (серцю):
Душа, а що ти скажеш у цьому випадку? – Йому погано. Сьогодні йому потрібне щось інше, ніж ви домовлялися.
Коли я провів такий внутрішній діалог, почув відповіді розуму та серця, у мене сформувалося бачення, що і як допомогти клієнту. Я довіряю своїй душі – за нею емпатія.

С…, я звернувся до нього на ім'я, мені важливо показати тобі, свій внутрішній діалог між розумом і своїм серцем, чи дозволиш ти? У відповідь клієнт мовчки киває. Я ділюся з ним своїми висновками розуму і тим, що сказала Душа.Тоді я пропоную відійти від домовленостей та цілей, а просто прислухатися до себе та відповісти на запитання:

С…, що б ти хотів (навіть не усвідомлено) отримати від нашої зустрічі, адже ти не скасував і не переніс її?
Клієнт трохи подумавши відповідає:
Я хотів, щоб ти побув одну годину мені батьком який за мене.

Це справжній запит. Життєвий, переповнений болем та бажанням.
Тепер, все стає більш зрозумілим у поведінці клієнта. Запит, як виклик прийнятий, я працюю. Тепер я перебуваю в сесії більше своїм дбайливим внутрішнім батьком. Тим самим, яким я так старанно створював не один рік, у собі, заліковуючи внутрішні травми залишені моїм фізичним батьком.
Наша сесія перетворюється на теплу та душевну розмову. Де клієнт отримує емпатію та прийняття (у мого внутрішнього дбайливого батька – це сильна частина) і те, що він клієнт цінніший і важливіший за свої цілі.

Фух... не проста це професія – допомагати людям у їхніх заплутаностях та душевних потребах.
Якщо у ви бажаєте розібратись зв своїми внутрішніми справжніми потребами – запрошую в роботу.