Більшість людей проводять життя в очікуванні. Ми чекаємо, коли закінчиться війна, коли виростуть діти, коли прийде «той самий» шанс або коли хтось пояснить нам, навіщо ми тут. Ми ставимо життю питання: «У чому мій сенс? Чому ти зі мною так поводишся?». Але справжнє зцілення душі починається з радикального перевороту свідомості: не ви повинні питати у життя про сенс — це життя щодня ставить питання вам.

Це найбільш емоційний та складний розділ. Тут ми заходимо на територію, де безсилі логіка та звичний оптимізм. Ми говоримо про те, що Віктор Франкл називав «трагічною тріадою» людського існування: страждання, провина та смерть.

Часто люди впадають у відчай, бо шукають «Великий Сенс» у майбутньому, ігноруючи можливості, що лежать під ногами. Але зцілення починається тоді, коли ми розуміємо: сенс — це не точка призначення, це спосіб взаємодії зі світом. Існує троє головних шляхів, по яким сенс приходить у наше життя.

Ми звикли думати про совість як про внутрішнього прокурора, зануду, який прокидається лише тоді, коли ми щось накоїли, щоб гризти нас почуттям провини. Але це трагічна помилка, яка коштує нам душевного здоров'я. Совість — це не гальма. Совість — це кермо.

Більшість сучасних проблем виникає через те, що ми плутаємо «дім», у якому живемо, з «господарем», який у ньому мешкає. Коли ми кажемо «я», ми зазвичай маємо на увазі суміш своїх звичок, емоцій та фізичного стану. Але антропологія сенсу стверджує: людина — це набагато складніша архітектура. Вона тривимірна.