У кожного з нас є своє уявлення, норми, про те як правильно (справедливо, гармонійно, природно та інші розшифровки слова правильно) має бути влаштоване життя, сім'я, політика держави, робота, медицина і т.д.
У кожного з нас є свого роду мінімум, де ми ще готові прийняти відхилення того, що відбувається від внутрішніх норм.
На цьому етапі людина – ОК, ну плюс, мінус Ок.
Але що відбувається, коли події і саме життя людини занурює в обставини, де ВСЕ, ну чи дуже багато суперечить внутрішнім нормам?
А якщо це триває так довго, що суперечить нормам людини щодо її ступеня витримування?
Спочатку глухий кут, потім КРИЗА.
У цей момент психіка настільки перевантажена, що часом людині приходять думки – піти з цього життя. Відчуття, що він зайвий в цьому житті. Точніше психіка неспроможна витримати не відповідність внутрішніх переконань та очікувань і реальності в якої опинилась людина.
Парадокс у тому, що сила потрясіння безпосередньо пов'язані з потужністю упевненості у внутрішніх нормах та очікуванні. Чим впевненіше живе людина з позицією “Я ЗНАЮ ЯК ПРАВИЛЬНО ПОВИННО БУТИ”, тим сильніша криза.
Чому так?
Там, де я формую сильну внутрішню норму (іноді я чую, як клієнт каже – мій залізобетонний принцип, або я в цьому впевнений), автоматично я фокусуюсь на тому, щоб контролювати себе, свої дії на підставі цієї норми. Тоді вже не я над нормами (я головний), а мої норми підпорядковують мене.
Ми всі знаємо, що все в житті схильне до змін. Це її фішка.
Тоді що відбувається?
Життя змінюється, а внутрішній сформований принцип – ні. Рано чи пізно це призведе до того, що людина сильно промахуватиметься по життю або опиниться в кризі. Це стосується не лише людини, а й команди, компанії, держави, культури. Все живе – мінливе.
Тепер про кризу.
Криза - це свого роду маркер, знак, що настав час до змін. Фактично будь-яка криза – це запрошення, яке пропонує складний вибір із деякою відстрочкою наслідків:
Міняйся чи не живи.
Хто зважиться на екзистенційні зміни, хто рухатиметься (здійснюватиме цей перехід) будуть прийняті та облюбовані самим життям.
Хто не зважиться – залишиться. Але з кожним витком часу, сезону енергії життя в самому житті буде все менше і менше. Такі люди згодом відчувають, ніби посварилися із життям.
Що робити?
Ось кілька рекомендацій від мене:
1) Прийняти кризу, як виклик без самозвинувачень, незважаючи на всю херню, що навколо.
2) Прийняти, що "Я знаю, що нічого не знаю" (СОКРАТ).
3) Прийняти готовність внести зміни до якихось своїх базових налаштувань (тут я б рекомендував все ж таки звернутися за консультаціями до тих, хто пройшов/проходив подібне).
4) Заручитися вірою іншої людини, що у вас все вийде. Якщо немає близького, то це може бути консультант, у кого є така навичка.
5) Вести щоденник змін
У своїй практиці, я міг спостерігати, тим, кому допоміг пройти крізь кризу, як мої клієнти не тільки можуть радіти життю, а й змогли познайомитися із собою справжнім.
Якщо бажаєте знайти вихід з вашої, персональної кризи – запишіться на пробну консультацію, щоб у ній отримати перші кроки виходу з кризи.
