Екзистенційний вакуум – один із видів екзистенційної кризи. Само собою вакуум – це не просто порожнеча. Це порожнеча з меншим рівнем тиску ніж в атмосфері, простір з якого вийшло повітря, а зайняло місце газ.
Проведемо паралелі.
Життя, екзистенція – це атмосферний тиск. Якщо людина і життя в балансі – то все йде своєю чергою. Але давайте уявимо ситуацію (вона має місце), коли життя кругом вирує і дихає, а в людини починається внутрішнє спустошення... Немов усередині життя витікає і не поповнюється.
Екзистенція прагне заповнити цю порожнечу тим, що є поряд. Парадокс у тому, що у людини є СИЛА (під силою я маю на увазі різного роду обмеження, травми, переконання, внутрішні закони чи принципи) яка не пускає життя усередину. Навіть якщо при цьому самій людині погано.
Починається процес протистояння. Життя посилює тиск, людина – опір. Усередині порожнеча займає дедалі більше внутрішнього простору. Те, що було цікавим – стає нудним, те, що було цінним – буденним.
Відчуття таке, що фарби тьмяніють, сенси мілчають. Парадокс посилюється тим, що чим більша різниця цього атмосферного тиску між життям та внутрішнім світом людини, тим сильніше зачинені двері для життя. Схоже, коли тоне машина у воді. Відкрити двері все важче, ніж більша глибина.
Настає момент, коли впустити життя – це небезпека, що перемеле людину та її внутрішній світ у фарш.
Ось як цей стан описує Елоіз Скіннер у своїй статті:
«Таким чином, екзистенційний вакуум – це відсутність усвідомлюваного сенсу, проте обов'язкова присутність багатьох неусвідомлюваних смислів.
Ми вважаємо, що стан екзистенційного вакууму показує, що настав час зустрічі із самим собою та шанс знайти самого себе, що потребує зосередженості та усамітнення. З боку це виглядає бездіяльністю, соціальною пасивністю та нездатністю приймати рішення та робити вибори.
У своєму бестселері «У пошуках сенсу життя» Віктор Франкл пише, у контексті повоєнної епохи: «Екзистенційний вакуум — поширене явище ХХ століття». Сам вакуум описується як стан безглуздості, в якому людина точно не знає, чого вона хоче чи що хоче робити. Як пише Франкл: «Жодний інстинкт не підказує йому, що він повинен робити, і ніяка традиція не говорить йому, що він повинен робити; іноді навіть не знає, чого хоче».
На думку Франкла, цей екзистенційний вакуум є результатом двох факторів, які він називає подвійною втратою. Перший чинник, мабуть, очевидніший: втрата основних «тваринних інстинктів», які залишилися недоторканими у міру розвитку людства. Другий чинник — пізніше явище: втрата традицій та соціальних структур, які раніше визначали людський вибір і погляди.»
Чи можна впоратися самому? - Думаю все можливо, питання якою ціною (оскільки в цьому випадку ми платимо часом, психосоматикою, руйнуваннями у внутрішньому світі). Ліпше звернутись до фахівця, який не тільки обізнаний у подібних питаннях, а й сам проходив через свою екзистенційну кризу, тому ї розуміє як це.
Ось те, як ми проходимо з клієнтом його екзистенційну кризу:
1) Звичайно - діагностика. Якісний, глибокий огляд стану та самовідчуття людини. Знаходження, розуміння причини, у результаті почалося внутрішнє спустошення.
2) Проживання та усвідомлення клієнтом цієї причини. У будь-якої причини є сенс, є своя вигода. Її важливо “побачити”, щоб розуміти напрям роботи:
+ Працювати з причиною, якщо вона деструктивна
+ Допомогти трансформації замість опору їй, якщо причина – найвища мета (кінцева реалізація якої більша за час життя), місія, призначення або час почати проживати своє життя самим собою.
3) Залежно від обраного в п2 – ми починаємо результативно працювати і радіти успіхам, які усвідомлює людина у собі та у тому, як змінюється його світовідчуття.
Пройти через екзистенційну кризу – це перезбирати себе, а не змінювати силу своїх звичок та навичок. Це бути/жити людиною, що здатна досягати те, що раніше йому було закрито.
Якщо ви спостерігаєте у себе симптоми, описані вище, при тому, що ваш фінансово-економічний, соціальний стан ОК – значить ви вже в процесі екзистенційної кризи.
Потрібні підказки, рекомендації – запрошую на консультацію.
