Стаття не для всіх! Але якщо ваші відносини з батьками далекі від того, як ви бажаєте, то цей текст для вас.

У житті людини бувають різкі повороти або розвороти, до яких ми не готові.

У такі моменти життя запрошує нас до свого танцю, зрозумілого тільки їй. Як правило, цей «танок» зовсім не в'яжеться з нашими планами і цілями.

Ділюся своїми перипетіями, які відбулися на додачу до третього року війни, кліматичних сюрпризів, відсутності світла.

Епізод перший. «Тиран помер, мрець ожив»

На початку травня в будинок моїх батьків прийшла смерть. Помер мій батько. Але не поспішайте мені співчувати. Я опишу, що саме я втратив.

Якщо ви людина з культурними та релігійними цінностями про повагу та шанування батьків, вам краще не читати далі. Можливо, вас "зачепить" моя історія і мій вибір.

Трохи передісторії.

Ким був для мене мій батько?

Не просто загинула людина, а для мене це той, хто завдав мені стільки болю і психологічних травм (були і фізичні), що слово ТИРАН  – це моє м'яке позначення для нього.

Природно, розуміння його тиранії почало приходити тоді, коли я почав працювати над собою, над своїми внутрішніми, базовими конфліктами. У цей час я двічі намагалася "пробачити" і відновити ставлення, намагалася зблизитися, адже так було потрібно))). Це необхідно або потрібно, - говорить культура, релігія, суспільство. Діти тирана рідко здатні на бунт. Так що довгий час я жив не зі своїми налаштуваннями, а з тими, що ПОТРІБНО.

Ви коли-небудь замислювалися, кому це ПОТРІБНО?

За цей час я зрозумів, що прощення є зціленням, а не рішенням. Можна сказати хоч сто разів, я прощаю - але коли я приїжджав до батьків, це був рідкісний випадок, коли я не зустрічався з батьковим знущанням.

І зараз, у свої 40+, я наважилася написати відвертого, інтимного листа про свої почуття, про біль, про очікування інших стосунків до кожного з своїх батьків (окремо мамі та батьку). Але сьогодні розповідь про мого батька. Я запропонував відновити відносини. Відносини, де є батько і дорослий син - це дві близькі людини.

У моєму случає батько проігнорував не тільки мій лист, а й висміяв мене (це частина його характеру) з нього. Цього разу я зрозумів, що настав час поставити крапку в мозохістичному стилі відносин з ним. Я дистанціювалася від ролі ініціатора комунікації і почав очікувати його кроків в цьому.

В мені чекали дві мої частини, ода частина - це дорослий, який мене зважував і охороняв, інший – дитина Славка, якому так потрібні були близькі стосунки з батьком, яких у нього не було з самого дитинства. Якщо б тільки батько би натякнув, що готовий поговорити - Славка би щасливий, в очікуванні, кинув би всі свої справи і поспішив би на зустріч.

Коли помер мій батько, померла надія на те, що коли-небудь у мене може бути момент, коли я почую - синку, ти мені дорогий, я пишаюся тобою, або сину, прийди, давай поговоримо по душам. Але ні...

за 8 років , після листа такого дзвінка я так і не дочекався. Він мені взагалі не дзвонив. Ні я, ні моя сім'я йому не були потрібні. Його влаштовувало те, що всі ці 8 років він бачив онуків всього 5 разів і то по 5 хвилин, куди вони приходили привітати з Новим роком. Тому мені не потрібні співчуття у зв'язку зі смертю цієї людини.

Але мені потрібні ваші співчуття, мій читачу, і ось за що:

+ Я втратив надію бути колись бажаним сином для свого батька.

+ за те, що у мене ніколи в житті не буде близьких, дружніх відносин з батьком (як у мого сина зі мною).

Для мене смерть батька стала моментом підбиття екзистенційних підсумків і висновків, таких як:

За ці 8 років я зміг усвідомити, що моє серце частково зцілилося. Маркером стало усвідомлення того, що я більше не вибираю злитись на нього. Мені сумно через втрачену надію, але як людина я майже охолов. І в мене стало більше внутрішньої свободи.

Я міг спостерігати лицемірство, коли люди, які відкрито говорили мені, що ненавидять його, але на похоронах цілували його в чоло, ніби він був дорогою їм людиною. Можливо, під тиском, що треба))).

Я зрозумів, що зробив гарно, від того, що зміг висловитись письмово до батьків. Так як після листа з мамою (я писав листа особисто кожному), через рік була така зустріч і відверта розмова, де дорослі плакали, обіймалися і рішуче вирішували будувати близькі відносини, де є мама і дорослий син. Нові відносини.

Я не влаштовував панахиди, не святкував 9 днів і 40 днів. Коли помирає тиран, люди святкують, так говорить Біблія. Я не святкував – це було б блюзнірством, але я був чесним з собою, так як про хороше мені практично нічого було сказати, а про погане говорити не хотілося. А тим, хто наполягав від родичів - я відкрито пропонував, якщо хочете – то  влаштуйте це без мене і без моєї мами, так як вона вже сплатила йому не тільки свій борг за життя, але ї віддала своє здоров'я і сили. 

Мама виявила бажання жити з моєю сім'єю (їй 86 років). І зараз я щиро щаслив, що моя мама живе з нами, як людина, яка близька мені у стосунках, а не за статусом чи спорідненістю. Тепер вона щодня говорить, що почувається добре – вона щаслива. Це той самий мрець, який ожив. Але про цю історію в наступному сюжеті.

Якщо у вас немає близьких, природних, рідних стосунків з батьками, або вам важко бути з ними і ви не знаєте, як з цим впоратися, я запрошую вас на довготривалу  екзистенційну роботу з темою, де стосунки з батьками є складними.

За більш детальною інформацією по роботі з темою взаємин з батьками користувачів напишіть мені в приват (контакти на сайті).