Травмована частинка нас. Те саме "гадке каченя", яке хоче любові
Сьогодні ми продовжуємо розмову про ту частину нашої особистості, з якою нам некомфортно. І не тільки нам — іншим людям теж.

Це так зване "гадке каченя" в нас — наша травмована частка. Та, яка колись, у момент нашого зростання, виявилася "непідходящою". Наші риси, емоції, здібності, що не вписувалися в очікування світу, мами, тата, вчителів чи оточення, були "відшматовані" психікою і сховані подалі, аби ми могли вижити, як діти. Аби хоч трохи радіти життю.

Сьогодні ця частка — наче сирота. Вона живе в нас, і щоразу, коли проявляється, інші можуть казати:
"О, то ти ось який/яка..."
"Ну от, знову ти поводишся ось так..."

І нам боляче. Бо ми самі не приймаємо цю частину.

Цікаво, що цей процес дуже схожий на усиновлення дитини. Ви можете говорити їй щодня: "Я тебе люблю", "Я поруч", "Я дбаю про тебе" — але вона не довіряє. Вона знову й знову перевіряє:
"А таку мене ти любиш?"
"А ось таку — приймаєш?"

І тільки з часом, з послідовною турботою, з'являються справжні, глибокі стосунки.

Так само і з нами. Якщо ми хочемо бути не маскою, а собою — варто наблизитися до цієї частини. Відчути її біль, її сум, її історію. І відповісти їй — не словами, а відчуттям прийняття.
Бо саме тоді вона зможе розслабитися, стати частиною нашого цілого "Я", і навіть принести силу — не слабкість.

Це нелегко. Бо в нас немає інструкції під назвою:
"Керівництво по зціленню травмованої частини: Петро Петрович Петренко"

Але якщо ви хочете пройти цей шлях м’яко, без зайвої травматизації — ми тут поруч.
Запрошуємо вас на демосесію — познайомитися з нашими методами, з нашим підходом, з нашою турботою.

На сайті ви знайдете відгуки тих, хто вже пройшов цей шлях із нами. Їх зміни — справжні. Їхнє повернення до себе — натхнення.

Дякую, що читаєте.
І пам’ятайте: без цієї частки — ніякої цілісності не буде. Але з нею — ви можете бути справжніми.

Коротеньки відео на цю тему: