Напевно - це наймерзенніший і найскладніший стан з якого мені довелося вибиратися. Тоді я думав, ЗА ЩО МЕНІ ЦЕ??? Де ж я так згрішив, що все так погано? Чому я такий невдачливий (невдаха)? Господи, ти взагалі випадково не забув, що я у твоїй обоймі?
Сука доля я думав. Як хотілося втекти кудись і почати нове життя. Від себе не втечеш. Куди ти, там і я – твоє розчарування.
Подібні питання та висновки, як крик душі, щодня відвідували мене у цьому стані. Вони атакували строєм, часом нарізно, вночі чи вдень, часом навіть у найяскравіші моменти, якась думка промайнув, псувала момент.
У результаті, провівши майже 4 роки в цьому стані - я виявив, що у мене дуже мізерні спогади про ці роки. Так було нестерпно, що психіка капсулювала не події, а цілий час у моїх спогадах. Так дивно почуватися, коли дивишся на фотку, бачиш себе в моменті, а згадати цей момент не виходить.
Я це пройшов! Я зміг! Одна з відповідей, яку я отримав – я пройшов це для того, щоб допомогти іншим пройти їхнє звільнення. Така собі роль сталкера у внутрішньому світі людини.
Мій вихід був не мудрим і ду-у-у-уже довгим. Деколи мені здавалося, що я першопрохідник. І на сьогоднішній день, наслідки тривалого, завислого, перебування в такому стані все ще доводиться розгрібати. І все ще знаходити токсичні артефакти всередині себе та знешкоджувати їх. Слава Богу та деяким людям, авторам книг, але найголовніше – моїй дружині, що я маю навички та інструменти нейтралізувати ці артефакти.
Коли розчарованому в собі кажуть – ПРОСТО повір у себе, це сприймається як знущання. Все одно, що бідному ви сказали б, просто зароби мільйон і ти не будеш бідний))).
Чому розчарування собою чи в собі відбувається?
Тому що насправді ми не розчаровуємося в собі, ми розчаровуємося в очікуваннях від своїх навичок і здібностей, від того, як має бути життя за нашим світоглядом. А якщо сюди додати наслідки пережитого дитячого досвіду травмування психіки та/або рівень токсичності оточення в якому ви знаходитесь (вдома або робота), то розчарування – це неминучість з якою ми зустрінемося.
А з собою справжнім, ми як раз і не знайомі.
То як же перестати впадати у стани, де розчарування собою – міцна основа? Моя рекомендація людям, які приходять на консультації до мене – це:
Запустити одразу два процеси паралельних – якщо хочемо швидких результатів. Або сфокусуватися на одному, а потім перевести фокус на інший, якщо хочемо дбайливіше поставитися до себе (я в принципі за цей варіант).
Процеси:
1) Замінити очікування на наміри у практиці свого мислення. Наприклад:
Я очікую від себе сьогодні отримати такий результат - змінюємо на я маю намір отримати від себе такий результат. Відчуваєте різницю?
2) Відкрийте свою самоцінність. Здебільшого нас вчать самооцінці, ставити собі самому оцінку (фактично робити собі самому суд). Самоцінність – це цінність, яка не потребує оцінок, оскільки вона цінність ВЖЕ.
Це не просто – запуск цих процесів. Оскільки з ними пов'язані зміни мислення, зміни у поведінкових патернах та інші зміни... А зміни – це стрес.
Щоб мінімізувати рівень стресу та зменшити витрати часу та життєвих ресурсів – зверніться до нас. Я і мій компаньйон спеціалізуємося в цій темі і вирішуємо завдання із зірочкою в цих запитах. Так як кожен клієнт - це зірочка, особлива, зі своїми персоналізованими налаштуваннями, яка звертається за допомогою у вирішенні життєво важливих завдань.
