Одне з самораскритів, що було надіслано клієнту (тут він позначен як С...), під час його запиту на підтримку, бо якраз він проходить свій не легкий шлях допроживання підліткового розвитку під час своєї кризи середнього віку (підлітки 40+). Ось цей допис:
"С... це так схоже на те, через що я колись проходив. Я тоді назвав для себе, що я допроживав свою підліткову частину, в якій мені не випало можливості робити помилки, робити дурницю під егідою, що це супер ідея. Але при цьому усвідомлювати в глибині душі, що мій батько мене прикриє, стерпить, навчить, пройде це зі мною. Я чекав .... Моя криза середнього віку - це була можливість допрожити свого підлітка, з болючим для душі усвідомленням того, що ВСЕ це мені доведеться вчитися і проходити самому. Самому визначати кому довіряти, а кому ні. Самому пробувати простір на успішність і помилки, самому здійснювати переоцінку шукаючи у світі підказки щодо цінностей, які б резонували зі мною. Самому навчатись чоловічої мудрості.
Самому - це відмовитися від надії, що а раптом у мого батька, що то клацне десь і він щиро захоче, стати мені другом і наставником. Ця тухла ілюзія була схожа на надію... Різниця в тому, що вона більше забирала радості, ніж давала.
Мій крок написати йому листа у 2016році (мені тоді було за 40, ПРИКИНЬ НАВАЖИТИСЬ В 40 НАПИСАТИ ВСЕ ТЕ, ЩО НАКОПИЧУВАЛОСЬ РОКАМИ!!!) а потім відправити - призвела до того, що він своєю байдужістю допоміг мені побачити, що моя надія - це ілюзія.
Тоді я дуже розлютився, і знову витрачав сили та радість на це. Я хотів цим його залучити (тоді не розуміючи цього) Я із залежних стосунків з ним перейшов у контрзалежні. Те, що я тобі описую, я не де не міг прочитати чи дізнатися. Мої усвідомлення відбувалися на зламах моїх ідей, псевдо надій, активізму.
Паралельно я вчився дбати про себе. Пробувати, що мені підходь як турбота, а що ні. Так згодом у мені почала з'являтися здорова батьківська частина - дбайливий батько, що не мала ні чого спільного з тією забрудненою частиною, що травмує, що не дозволила мені пережити підлітковість підлітком.
Зараз, озираючись назад - я багато фігні накоїв ... Але я тут, я живий, я здатний радіти життю, я можу давати, а не тільки брати і мені це подобається. Я багато в чому не правий перед людьми, але з милості (я думаю не без ока Господа) мені пощастило, що люди, які мене оточували (та оточують) - це люди яки ставились до мене з порозумінням.
С…. - я все ще місцями зустрічаюся з тим Славкою, хто розчарований у не коханні свого рідного батька, хто (за його словами) не потрібний не цьому світу не Богу, хто вважає себе незграбним. І коли мені вдається його почути, то сьогоднішній я допомагає йому прожити цей стан своєю турботою, своєю увагою, своєю любов'ю.
Я пройшов цей шлях не найуспішнішим чином, але все ж таки пройшов. Так я маю впевненість, що шлях може бути пройдений. Пізнавши помилок гіркоту, тепер я можу допомагати іншим проходити їх цей шлях. Бути для них - їх попутником. А моя професія посилює мою позицію у цьому."
Якщо ви проживаєте щось схоже та/або вам важко здолати свою персональну кризу – звертайтесь, щоб вийти з неї з меншим рівнем страждання, професійним супроводом та турботою.
