Любов – так багато про неї сказано і говорять, але так і немає чіткого визначення що це.

Для кожного, розуміння любові – своє. Я зустрічав різні визначення. Одні живуть переконанням, що це опіка, інші – що це дії, треті – що це почуття чи набір хімічних реакцій. Я чув, як мене переконували, що кохання – це єдність душ.
Читачу, я впевнений, що ти зустрічав сам різні визначення. Впевнений, що маєш своє.

Водночас, на скільки багато сказано про кохання, стільки ж вона і знецінена у житті людей. Так як люди не знайшли чіткого визначення (насправді в цьому прихований глибокий зміст), ми відвернулись від її існування.

 
Але ж куди дівати той дефіцит любові, що з роками тільки наростає во внутрішньому світі людини. Тоді ми знайшли засіб, як заглушити цю потребу. Ми пірнаємо з головою в досягнення, в добуток, в сім’ю, роботу, хобі, тощо.

І є серед вас ті, хто досяг багато чого. Хто пройшов падіння і злети, і все ж таки досяг успіху. Досягнув гарної якості життя та реалізував багато своїх бажань та задоволень.

Але осягаючи рівні успішності ви могли помітити, що всередині є якийсь голод, якась туга, що ні як не може бути наповнена. Задоволення та свята – лише на якийсь час заглушають цю тугу, голод справжньої любові. І це не про пристрасть та задоволення.
Таку любов, яку малі діти проживають від своїх батьків, тому що вони просто є. Без досягнень, без достатку і навпаки будучи повні немочі і потребуючи піклування та опіки.

Коли я проживаю любов, то всередині мене світ оживає, жити життя приємно і не приносить смутку. Настає глибоке усвідомлення життя як дару. Це особисті миті, які наповнюють сенсом та радістю. Тихою, але глибокою радістю того, що я є. 

А як у тебе, читачу, виходить проживати любов у собі, пропускати її через себе, передавати її з себе?
Чи хотів би ти поговорити про це? Якщо так – запрошую на коротеньку зустріч – знайомство.