Трохи прелюдії.
Напевно, вам знайоме таке дивне і складне відчуття себе або всередині себе, коли в принципі все ок, але вам якось не радісно. Наче нічим радіти.
Сьогодні не про депресію, печаль, травму чи щось подібне – симптоми схожі. Але в цих випадках можна виявити втрату чи ворожнечу. Посварився з життям – депресія, втрата близького, чи життєвої цінності – горювання, травмування – ну ви й самі тут додумаєте.
Але я про відчуття, яке проявляється в завершеності, у вищій точці свого успіху – відчуття порожнечі всередині.
Той, хто подібне не пережив або не проживає – ця стаття буде носити для вас суто інформативний характер на відміну від тих, хто з цим станом зустрівся.

Уявімо собі, що кожна людина – це ваза в базовій комплектації. У житті кожній людині надається можливість та влада покращити базову комплектацію до .... А так само створити простір в якому ця ваза буде мешкати. Хтось створює на ній малюнки, хтось покриває золотом, хтось взагалі підміняє базовий матеріал на супер дорогий та надійний метал, т.д. і т.п. Хто на що зважиться.

Природно може бути й інша сторона – наприклад, тріщини в посудині, сколи, тощо. Але сьогодні не про це.
І ось людина досягла якоїсь вершини своєї досконалості. Він явно відрізняється від інших ваз. Для цього навіть не потрібна експертиза – все видно не озброєним оком. Статус, економічний добробут, гарний побут, дружина, діти. Відносини в сім'ї щирі, люблячі. АЛЕ.
Ух це вже горезвісне АЛЕ. Скільки надій та очікувань воно прибило))).
АЛЕ радості наразі немає. Задоволення вже не допомагають оскільки раніше. Результат зовні та результат усередині не резонують.
Уривок сесії з такою людиною (чоловік 40+):

Клієнт:
- Мізками я розумію, що у мене все як я хотів, але я не тішуся як раніше. Раніше я посміхався, зараз лише розігрую посмішку для близьких. Я ніби порожній. Наче я втратив сенс усьому цьому. Я більше нічого не хочу. Ну розумієте не те, щоб у мене не було планів, цілей. Із цим все гаразд. Просто це все мені якось байдуже, я ніби живу на автоматі, за звичкою. Я не смакую життя.

Я питаю:
- А ви пам'ятаєте час, коли ви проживали (я навмисно вживаю це дієслово) свою радість раніше?

Клієнт замислюється. Видно, що людина починає подорожувати у часі, відправляючи свою свідомість у минуле. Так він шукає голос своєї радості. І ось я помічаю "іскорки" радості в його очах. Він згадує:
- Так. Я згадую студентські роки. Тоді було не просто, але було якось радісно. Тоді я щиро проживав цю радість на повну. Тоді я познайомився зі своєю дружиною.

Далі йдуть історії, розповіді про його юність та початок її становлення. Переді мною відбувається трансформація. Сутінки змінилися на палітру фарб. Людина ожила. Я повертаю йому все, що я вловив у його змінах і запитую:
- Чим ви щойно сповнились, що за радість тут була?

Клієнт:
- Спогадами. Тоді це було якось інакше.
І фарби тьманіють, шкіра обличчя сіріє, а “іскри” радості в очах згасають.

Я:
– Цікаво. Ви щойно пережили миті радості та щастя, хай не великого, хоча фізично нічого не робили для цього. Не продавали і не купували (жартую я). І знову цього немає.

Клієнт:
- Хм... виходить, я можу проживати радість. Але поки що лише з минулого. Я ніби розучився радіти, хоча будучи студентом у мене це виходило природно.

Далі сесія тривала. Метафора до якої ми прийшли – що він зміг створити надійну, дорогу посудину – себе. А також створити гідне йому місце у суспільстві. Але всередині цієї судини – пусто. Ми не копалися ЧОМУ або НАВІЩО так сталося. Ми вирішили, що питання в тому ЯК та ЧИМ тепер наповнювати цю посудину, так, щоб радість була природною, а не ритуалом ввічливості.

Ця робота не проста. І так - вона вимагає часу і найголовніше ЗУСИЛЬ. Бо якщо в дорослому віці повернути здібність ходити після травмування то треба пройти через конструктивний дискомфорт, то чому в душевній сфері повинно бути по іншому. Тут складніше, бо все відбувається всередині людини, а результат вже видно на зовні. На сьогодні ця людина вже сама для себе помічає, що вона – ОЖИЛА і вона, як посудина більше не порожня.

Якщо успіх приніс лише відчуття веутрішньої порожнечі й вам важко впоратися з цим наодинці - запишіться на консультацію, щоб повернути відчуття наповненості.

PS: Чим же людина наповнює свій посуд, що радість у ньому жила? Як ти вважаєш, читачу.