Є різне розуміння щастя. Можна прагнути лише одного, та витрати на його пошуки все життя. Можливо ї зайти, але частіше розчаруватись.
Тоді як само по собі проживати щасливі моменти життя напряму залежить від того, як людина дивиться на світ та інтерпретує реальність. Зазвичай ми дивимось на світ крізь свою систему внутрішньої оцінки. Особливо це актуально тоді, коли рівень виживання з “добре виживаю” перетворюється на “виживаю херово”.
"Щастя - це коли гірше обійшло стороною" Віктор Франкл
Тож можуть бути скрутні часи, але в них можливо наповнюватись щасливими моментами. А можуть бути гарні часи, але людина буде відчувати спустошеність .
Отже виникає питання, що ж впливає на проживання щастя? Навіть візьмемо рівень трохи нижче – чому є люди, які радіють життю (зі всіма в ней потрясіннями), а інші відчувають майже постійний стрес від свого життя?
Виявляється відповідь проста і одночасно складна. Радіти – це забута навичка відчувати життя таким яким воно є, без очікувань та вимог від нього. Одночасно бачити як життя реагує на мене.
Не зовсім коректно, але можна порівняти з батьківством. Бо народжуючи дитину батьки (в перші роки життя) можуть відчувати свою дитину та бачити, як дитина реагую на своїх батьків.
Виявляться відчувати – це здібність, яка наразі не в тренді. Будь розумним! – кричить світ «успіху»! Буть слухняним – кричить світ законів та правил. Думай! Розраховуй! Аналізуй!
Цього багато. Ми не помічаємо, як резонуємо всьому цьому. І вже ми самі створюємо тренд по якому ж і рухаємося в своєму житті та тягнемо туди ж своїх близьких. Або вони нас.
А що до почуттів? Вони складні, їх важко розуміти та контролювати. З ними не просто, вони не розумні та не логічні. Почуття – це відгук нас щирих на життя. Почуття – це мова якою спілкується з нами життя про цінності та сенси.
Тож якщо я обмежую та/або нехтую хоча одним почуттям – Я ОБМЕЖУЮ ЇХ ВСІХ!
Тож бути щасливим майже неможливо, а відчути щастя – може кожна людина, дозволивши (надавши право) своїм почуттям жити.
Мої спостереження за клієнтами, які приходять з вигоранням (це вже майже норма в сучасному світі, тем паче у нас в Україні), що майже завжди, першим маркером вигорання – є забута здібність радіти від життя. Натомість радість підмінена на задоволення (дофамінова залежність).
Приємно бачити, як під час консультаційних сесій людина починає згадувати, як це радіти тому, що я живий. І невдовзі вигорання зникає як симптом. Бо сама хвороба називається – відчуження від життя через проживання штучних цінностей, які я обслуговую. По простому – відвернутись від життя, бо у мене є більш важливі справи.
Якщо ви бажаєте згадати, як це смакувати від життя (в якому є ї халепи) – запрошую на консультацію.
