Жаль - дивна штука. Воно завжди звучить однаково: «Якби я тоді знав…» І в цій фразі захована маленька пастка. Тому що ти начебто порівнюєш себе минулого — із собою нинішнім.

Іноді людина приходить не за тим, що озвучує на початку консультації. Формально це може звучати як бізнес-запит, або щось не складається, є напруга у рішеннях, немає ясності наступного кроку. Зовні все більш-менш, робота йде, відповідальність тримається, роль виконується, але всередині інший стан.

Сьогодні в Україні кожен власник бізнесу перебуває в стані «розпорошеної присутності». Ми моніторимо новини, графіки відключень, логістичні розриви та емоційний стан команд. Насправді ми не керуємо процесами — ми просто реагуємо на подразники.

Цей ефект помічаєш не одразу. Просто в якийсь момент ловиш себе на тому, що день пройшов нормально ... угода/и закриті, питання вирішені, команда відпрацювала гарно, а всередині ніби нічого не сталося. Просто ще один день, не поганий, але й не живий.

Світ переходить від економіки м’язів та інтелекту до «економіки серця». Іцхак Адізес стверджує: оскільки ШІ та робототехніка забирають на себе функції мозку та рук, єдиною конкурентною перевагою людини та компанії стає здатність до інтеграції через любов та турботу. Головний ризик для бізнесу сьогодні — дезінтеграція, спричинена зашвидкими змінами.