Іноді криза приходить не як трагедія, а як дуже дивний гість. Без попередження, без стуку — просто одного ранку сідає поруч із вами за каву й дивиться так, ніби знає про вас трохи більше, ніж ви самі.

Жаль - дивна штука. Воно завжди звучить однаково: «Якби я тоді знав…» І в цій фразі захована маленька пастка. Тому що ти начебто порівнюєш себе минулого — із собою нинішнім.

Іноді людина приходить не за тим, що озвучує на початку консультації. Формально це може звучати як бізнес-запит, або щось не складається, є напруга у рішеннях, немає ясності наступного кроку. Зовні все більш-менш, робота йде, відповідальність тримається, роль виконується, але всередині інший стан.

Цей ефект помічаєш не одразу. Просто в якийсь момент ловиш себе на тому, що день пройшов нормально ... угода/и закриті, питання вирішені, команда відпрацювала гарно, а всередині ніби нічого не сталося. Просто ще один день, не поганий, але й не живий.

А у вас бувало так - зовні ніби все гаразд, а всередині — тривожний фон, якийсь неспокій, тяжкість, яка не відпускає?