Знаєте, є одне неймовірно просте правило, яке дає спокій краще за будь-які заспокійливі. Навчитися ним користуватися — і жити стане в рази легше. Звучить воно так: «Це не моя справа».

Ви коли-небудь ловили себе на думці, що доїхали до офісу і абсолютно не пам'ятаєте самого процесу кермування? Або що знову відповіли близьким чи колегам заученим, стандартним паттерном, про якийгого згодом пошкодували?

Дуже часто на консультаціях я чую від клієнтів схожі скарги: «Я не розумію, чому в моєму житті немає жодних зрушень. Чому не з’являються нові люди? Де цікаві пропозиції? Чому все знову й знову рухається за одним і тим самим колом?»

Трудоголізм, нескінченний біг і «усі успіхи світу» у чоловіків часто виявляються не високою продуктивністю, а маскою прихованої депресії. Спроба постійно бути в русі просто глушить внутрішній біль і в результаті спалює людину вщент. Коли чоловік працює по 14 годин на добу, постійно кудись поспішає і не може присидіти на місці ні хвилини, ми зазвичай кажемо: «От це продуктивність! Оце амбіції!». Але якщо придивитися, за цим часто ховається зовсім інше. Бостонський сімейний психотерапевт Терренс Ріл ще наприкінці 90-х влучно помітив: чоловіки з прихованою депресією просто не вміють зупинятися. Вони біжать.

Він відкрив маленьку кав’ярню на розі забутої всіма вулиці. Жодного брендингу, нульовий трафік і лише одна вивіска: «Відкрито з 5:00 ранку». Навколишні тільки крутили пальцем біля скроні: «Серйозно? 5 ранку? Та хто туди піде?»