Часто люди впадають у відчай, бо шукають «Великий Сенс» у майбутньому, ігноруючи можливості, що лежать під ногами. Але зцілення починається тоді, коли ми розуміємо: сенс — це не точка призначення, це спосіб взаємодії зі світом. Існує троє головних шляхів, по яким сенс приходить у наше життя.

Ми звикли думати про совість як про внутрішнього прокурора, зануду, який прокидається лише тоді, коли ми щось накоїли, щоб гризти нас почуттям провини. Але це трагічна помилка, яка коштує нам душевного здоров'я. Совість — це не гальма. Совість — це кермо.

Більшість сучасних проблем виникає через те, що ми плутаємо «дім», у якому живемо, з «господарем», який у ньому мешкає. Коли ми кажемо «я», ми зазвичай маємо на увазі суміш своїх звичок, емоцій та фізичного стану. Але антропологія сенсу стверджує: людина — це набагато складніша архітектура. Вона тривимірна.

Ми живимо в парадоксальні часи. Людство досягло вершини матеріального комфорту, про який наші предки не могли навіть мріяти. Ми приборкали атоми, перемогли багато хвороб, створили мережі, що з’єднують континенти за секунди. Але чому ж тоді кабінети психотерапевтів переповнені, а полиці аптек ломитимуться від антидепресантів?

Для чоловіків я мозгоправ, для жінок – доктор душі.