У більшості дорослих, реалізованих людей є одна спільна таємниця. Зовні все може виглядати цілком благополучно: є робота чи бізнес, є родина, є певний рівень комфорту. Але всередині фоново живе тривога.

Більшість стосунків гинуть не від гучних скандалів, а від непомітних «мікропорізів» — повсякденних фраз, які ми вимовляємо на автопілоті. Навіть коли жінка прагне близькості й уваги, чоловіче сприйняття зчитує ці слова як прямий напад. Як наслідок — він не відповідає агресією, а просто емоційно віддаляється та закривається.

Пряме «Я тобі заздрю» у реальному житті звучить вкрай рідко. Заздрість вважається найбільш соціально осуджуваною та «соромно» емоцією. Визнати її — означає добровільно розписатися у власній безпорадності або неповноцінності перед іншою людиною.

— Від кого ти втікаєш? — запитав я клієнтку. — Від своїх страхів, — одразу відповіла вона. Я зробив паузу і знову запитав те саме: — Від кого ти втікаєш? — Від конфлікту, — трохи впевненіше мовила вона. Я подивився їй у очі й сказав повільно: — Послухай уважно... Від кого ти втікаєш?

Багато чоловіків роками шукають відповідь, чому їм важко приймати рішення, будувати рівноправні стосунки або реалізувати свій потенціал без постійного самозахисту. Відповідь лежить у внутрішній психологічній сепарації та дорослішанні.