А у вас бувало так - зовні ніби все гаразд, а всередині — тривожний фон, якийсь неспокій, тяжкість, яка не відпускає?

Такий стан може починатися у вихідні (наприклад, у суботу), коли немає угод, немає ділових переговорів і немає звичного авралу «все горить», або «нам це потрібно було на вчора». - Я втомився - Мені не все подобається, що зараз є - Я давно не питав себе, чого хочу, окрім «щоб росло»

Є зміна, яку майже неможливо помітити одразу. Вона не оформляється в рішення, не промовляється вголос — просто рано чи пізно ти починаєш інакше відчувати людей поруч. І в якийсь момент усередині відбувається зсув – ти починаєш менше вірити людям. Спочатку це обережність, потім контроль, дистанція. А потім приходить холодне розуміння - ти більше не довіряєш, як раніше.

Але є одна складність. Поки що проект живе лише всередині автора — він залишається плоским. Навіть якщо здається, що ви все продумали. Що з цим робити?

І в цій точці страх перестає бути раціональним. Він стає екзистенційним. Бо справа вже не в активах та не в статусі. Справа в тому, що за роки побудови вся конструкція життя могла непомітно стати опорою самого себе. Що з цим робити?