Ви коли-небудь ловили себе на думці, що доїхали до офісу і абсолютно не пам'ятаєте самого процесу кермування? Або що знову відповіли близьким чи колегам заученим, стандартним паттерном, про якийгого згодом пошкодували?

Дуже часто на консультаціях я чую від клієнтів схожі скарги: «Я не розумію, чому в моєму житті немає жодних зрушень. Чому не з’являються нові люди? Де цікаві пропозиції? Чому все знову й знову рухається за одним і тим самим колом?»

— Від кого ти втікаєш? — запитав я клієнтку. — Від своїх страхів, — одразу відповіла вона. Я зробив паузу і знову запитав те саме: — Від кого ти втікаєш? — Від конфлікту, — трохи впевненіше мовила вона. Я подивився їй у очі й сказав повільно: — Послухай уважно... Від кого ти втікаєш?

Трудоголізм, нескінченний біг і «усі успіхи світу» у чоловіків часто виявляються не високою продуктивністю, а маскою прихованої депресії. Спроба постійно бути в русі просто глушить внутрішній біль і в результаті спалює людину вщент. Коли чоловік працює по 14 годин на добу, постійно кудись поспішає і не може присидіти на місці ні хвилини, ми зазвичай кажемо: «От це продуктивність! Оце амбіції!». Але якщо придивитися, за цим часто ховається зовсім інше. Бостонський сімейний психотерапевт Терренс Ріл ще наприкінці 90-х влучно помітив: чоловіки з прихованою депресією просто не вміють зупинятися. Вони біжать.

Тому що одного дня питання «Що я маю?» перестає бути головним. І на його місце приходить значно важливіше питання: «Ким я став за всі ці роки?»